нас уже
4524
 
  UA   RU
 
ОГОЛОШЕННЯ Керівництво Знай наших Науковий журнал «Освітні ландшафти»
  ПРО ОРГАНІЗАЦІЮ

Місія, завдання та форми діяльності
Наша історія
Відзнаки
Наглядова Рада
Експертна рада
Наші партнери
Золота медаль
Новини
ЗМІ про нас
Фотоальбом
Приєднатися
Контакти

  ВІТАЄМО З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ

  Служба підписки на Вісник обдарованої молоді

E-mail:
Ваше ім'я:
 

  ДІЯЛЬНІСТЬ

Законодавство

  ФАЙЛОВИЙ АРХІВ

Видання союзу обдарованої молоді
Науково-популярний журнал КРАЇНА ЗНАНЬ
01.1 Математика
01.2 Фізика
01.3 Астрономія і космонавтика
01.4 Інформатика
02 Хімічні науки
03 Біологічні науки
04 Геологічні науки
05 Технічні науки
07 Історичні науки
08 Економічні науки
09 Філософські науки
10 Філологічні науки
11 Географічні науки
12 Юридичні науки

Реклама: Освітні ландшафти, Випуск 1

Ви знаходитесь тут: Головна ›› 09 Філософські науки ›› Стилістична парадигма філософствування як естетична проблема: автореф. дис. ... канд. філос. наук: 09.00.08 (частина 8)

 

Стилістична парадигма філософствування як естетична проблема: автореф. дис. ... канд. філос. наук: 09.00.08 (частина 8)

У третьому розділі – „Дифузія великих стилів. Парадигма сучасної філософії, її підстави й перспективи” – проаналізовано світоглядні засади сучасного філософствування в їхній культурологічній ретроспективі та стратегічній проекції.

У підрозділі 3.1. „Полісемізм сучасного філософствування. Стиль без автора” розкрито специфіку способу критичного філософствування.

У змістовному плані сучасне філософствування представлено широкою палітрою різних напрямів, домінантних проблем та способів їх вирішення. Та відмова від фундаменталізму призводить до болючого пошуку навіть не істинного, а просто стабільного, адекватного, достовірного. Відчуття, що „все вже сказано”, призводить до песимістичних настроїв у філософії. Лунають ствердження, що філософія наближається до асиміляції в літературі. Літературність, яка ґрунтується на надзвичайно розширеному, навіть розмитому понятті норми, сфокусована на риториці. Тому художність поступово отримує панівну роль у сучасному філософському дискурсі, зумовлюючи особливості викладу основної думки. Відмова від ієрархії в онтологічному плані логічно формує й особливості організації тексту. Лінійність, строгість дефініції, чітка послідовність обґрунтування непридатні до навколишньої дійсності, що божеволіє від невгамовної спраги постійно нових бажань, нестримні інстинкти детермінують життя особи. А там, де панують інстинкти, раціональність не затребувана. Тому категоріальний апарат сучасного філософствування не вирізняється прозорістю визначення та суворістю обґрунтування. Тобто в семантичному плані отримуємо достатньо абсурдну картину: величезна кількість новітніх термінів не лише не дає вичерпного уявлення про дійсність, а настільки руйнує усталені стереотипи, що взагалі втрачається прагнення до пізнання. Інформація перетворюється на ракову пухлину культури: вона розростається сама по собі в кількісному плані, упроваджуючи нові, не-онтологічні сенси, симулякри, і тим самим „стирає” особу людини як творця, свідомості як рефлексії, а волі як основи цілераціональної діяльності. Хаос інформації породжує хаос культури. Багато тих, хто говорить, та чи є кому слухати? Повідомлення втрачає адресата, діалог неможливий.

Стиль сучасного філософствування має два прямі принципові наслідки. По-перше, полісемізм філософствування детермінує трансформацію фундаментальних основ культури, що фокусує необхідність з’ясувати зміст процесу перетворення сучасної культури на текст, написаний мовою симулякрів, та виявити шляхи подолання цієї пагубної тенденції. А по-друге, зловживання літературним виміром тексту, притаманне сучасній філософії, унеможливлює функціональність філософського тексту як такого.

У підрозділі 3.2. „Проекція сучасного філософствування в тексті культури. Естетизація сучасної культури” продемонстровано передумови трансформаційних процесів сучасної культури з огляду на закріплену традицією прагматичну літературність.

Прагматичний тип літературності, закладений ніцшеанською парадигмою філософствування, карколомно вплинув на сутність сучасної культури. Онтологічні сенси низки феноменів витісняє естетичний зміст, який із засобу презентації предмета перетворюється на самоціль та самоцінність. Феномен естетизації сучасної культури являє собою по суті необхідний атрибут апогею парадигмальності, цивілізації, індустрії, на противагу метафізичній духовності. Наведені концепції естетизації життя Р. Рорті, Р. Шустермана, М. Фуко якнайповніше розкривають характер цього явища.

У підрозділі 3.3. „Синтез різних типів дискурсу в трансцендентальній семіотиці К. Апеля” обґрунтовано необхідність зміни сутності прагматичного типу літературності.

Подолання кризової ситуації сучасного філософствування полягає в реанімації поняття норми, проте не абсолютизованої. Прямим наслідком такої трансформації філософії є зняття принципової відмінності між теоретичною та практичною філософією. Метафізичні, онтологічні, гносеологічні й епістемологічні підстави не мають беззаперечного обґрунтування, навпаки, допускають корекцію, обмежені локалізацією в семіотичному універсумі та соціально-комунікативному континуумі. Колективна рефлексія трансцендентально-герменевтичної філософії, яка ґрунтується на аргументативному дискурсі, згідно з умовами та можливостями взаєморозуміння в безмежному комунікативному співтоваристві закладає, на думку Апеля, основу єдності prima philo-sophia як єдності теоретичного й практичного розуму. Ця позиція відбиває наступний сутнісний поворот у становленні філософської думки. Вихідними принципами, на яких ґрунтуються пізнання, комунікація, життєдіяльність людини взагалі, проголошено не метафізику та онтологію, тому єдиної, абсолютної референції не визначено, а зафіксовано необхідність такого керівного принципу, зміст якого формулюють авторитетні й компетентні в окресленому питанні вчені. Логічне продовження такої трансформації філософії – дискурсивна етика, метою якої є перепрограмування, перенормування всіх сутнісних аспектів життя суспільства, насамперед естетичних та аксіологічних.

На основі проведеного дослідження зроблено наступні висновки:

-                                 серед різноманітних способів систематизації парадигм філософствування естетичні чинники не отримували достатнього опрацювання;

-                                 естетичний зміст філософствування фокусується в категорії літературності;

-                                 поняття стилістичної парадигми філософствування поєднує детермінанти художньої творчості та наукового дискурсу;

-                                 виявлено основні типи стилістичних парадигм філософствування: платонівську, кантіанську та ніцшеанську, а також відповідні типи літературності: семантичну, синтаксичну та прагматичну;

-                                 сучасне філософствування втілює в собі наочний приклад реалізації прагматичного типу літературності;

-                                 експлікація зазначених світоглядних установок реалізується шляхом естетизації сучасної культури;

-                                 трансцендентальна семіотика та дискурсивна етика К.Апеля акцентує необхідність встановлення нормативності шляхом консенсусу.

Отже, стилістична парадигма філософствування як естетична проблема розкриває сутність самого процесу філософствування, його парадигмальний характер та культуротворчий вплив, але дозволяє також проаналізувати можливості подолання кризового стану сучасної філософії шляхом установлення консенсусу між авторитетними й компетентними членами співтовариства щодо змісту та норм прагматичної літературності, яка втілює аргументативно-стратегічну раціональність дискурсивності.

 

 

 
Існує щось рідкісніше, тонше, більш дивовижне, ніж обдарованість. Це здатність визнавати обдарованість інших.

Елберт ХАББАРД

  СЛОВО ГОЛОВИ СОЮЗУ
Вадим Герасимович

Будьмо собою і не зважаймо, що наш шлях крізь терни, адже він веде до немеркнучих зірок!

  ПРИЄДНАТИСЯ

    Copyright © 2005-2010 Офіційний сайт ВМГО "Союз обдарованої молоді" (СОМ) All rights reserved Cоздание сайтов