нас уже
4524
 
  UA   RU
 
ОГОЛОШЕННЯ Керівництво Знай наших
  ПРО ОРГАНІЗАЦІЮ

Місія, завдання та форми діяльності
Наша історія
Відзнаки
Наглядова Рада
Експертна рада
Наші партнери
Золота медаль
Новини
ЗМІ про нас
Фотоальбом
Приєднатися
Контакти

  ВІТАЄМО З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ

  Служба підписки на Вісник обдарованої молоді

E-mail:
Ваше ім'я:
 

  ДІЯЛЬНІСТЬ

Законодавство

  ФАЙЛОВИЙ АРХІВ

Видання союзу обдарованої молоді
Науково-популярний журнал КРАЇНА ЗНАНЬ
01.1 Математика
01.2 Фізика
01.3 Астрономія і космонавтика
01.4 Інформатика
02 Хімічні науки
03 Біологічні науки
04 Геологічні науки
05 Технічні науки
07 Історичні науки
08 Економічні науки
09 Філософські науки
10 Філологічні науки
11 Географічні науки
12 Юридичні науки

Реклама:

Ви знаходитесь тут: Головна ›› 10 Філологічні науки ›› Поетичне моделювання прекрасного в українському фольклорі: традиційний ідеал: автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.07 (частина 12)

 

Поетичне моделювання прекрасного в українському фольклорі: традиційний ідеал: автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.07 (частина 12)

            Особливості ідеалізації людини на рівні sakrum|profanum з’ясовано в підрозділі 3.3. – «Образ ідеальної людини в родинно-обрядовому фольклорі: поховальні голосіння». Буденне, побутове, земне з погляду вічності набирає вагомих рис та оцінок, що безпосередньо пов’язані з ідеалізацією як протистояння смерті, як бажання підтримувати порядок у Космосі, як протиставлення порядкові безладдя, тобто у вічному закономірному циклічному відродженні життя в усіх його формах. Культ предків та ідея безсмертя – логіка дійств поховального ритуалу і основні концепти поховальних голосінь. Тому логіка ритуальних вчинків живих при померлому наповнена глибокою повагою і визнанням безсумнівного авторитету предків, а механізми ідеалізації померлої людини мають стабільний характер і складають основні мотиви голосінь.

В українській традиційній обрядовості голосіння над померлим було передусім прерогативою рідних, тих, на чию долю випало горе. Це відповідало архаїчній традиції, менталітетові селянської родини з її невеликою заможністю з одного боку, а з іншого – з турботою про небіжчика, якому чужий плакальник міг бути не бажаний.

За різними рівнями поетичного моделювання дійсності (функціонально-тематичним, віковим, гендерним) в голосіннях виокремлено п’ять основних категорій: 1) плач за старшими з роду, сім’ї (за дідом, бабою); 2) плач дорослої дочки за мамою; 3) плач жінки за чоловіком; 4) плач матері за дитиною; 5) плач сестри за братом, сестрою. У голосіннях за старшими, за мамою, за чоловіком особливо акцентується на працьовитості, хазяйновитості, мудрості, альтруїзмі як складниках ідеалу людини –представника українського етносу. В цій п’ятиярусній моделі особливо виділяється другий пункт: плач дочки за матір’ю. Хоч образ померлої матері в українській традиції ідеалізується як загальнолюдська категорія, проте егоїзм живих при цьому може падати до нульової точки, коли брати до уваги готовність дочки піти разом із матір’ю в могилу. Чи не найбільш естетизована група творів, що стосується четвертої номінації: плачу матері за померлою дитиною. Оплакуючи рідну дитину, мати водночас оплакує і свою майбутню нещасну долю. Ідеалізація маленької дитини тут набирає іншого характеру, ніж у голосіннях за дорослими. Дитина постає в образі чистого янгола, котрий не має гріхів, а тому постає в уяві плакальниці небожителем, Господь забирає її до себе в рай: ідеальна істота має належати ідеальному світові, а на землі такого світу не знайти.

 

На відміну від інших жанрів, де поетичне моделювання прекрасного стосується діючих персонажів з характеристикою конкретних вчинків і сфери майбутнього, в поховальних голосіннях в узагальненій (типізованій) формі констатується ідеальне минуле померлої людини, яка ідеалізується з метою пошанування культу предків, задобрення злих духів, а також для збереження родової честі й гідності, як запоруки безсмертя, семантика якого виражає циклічність вічного буття. 

У загальних висновках підсумовано результати дослідження, викладено його основні висновки, окреслено шляхи й перспективи подальшої наукової роботи в обраній галузі.

Універсальність ідеалу – це своєрідна ціннісна естетична, морально-етична та дидактична норма, вироблена традицією, отже, традиційний ідеал людини містить усталену, матричну нормативність. Людина з погляду її духовно-практичної сутності втілює особистісний та суспільний ідеали, відображаючи узагальнений досвід людей, родові, групові, суспільні потреби й інтереси, фольклор продукує такі нормативні цінності (такий традиційний ідеал), що стають своєрідною універсальною сукупністю об’єктивних за змістом значень бажаного уявного дійсного та відповідним критерієм оцінок реального.  Поетичне моделювання прекрасного, онтологізм традиційного ідеалу у фольклорі містить компоненти художньо-функціональні, конкретно-чуттєві образи, що дозволяють людині самореалізовуватись уявно з проекцією на здійснення. Відтак традиційний ідеал у фольклорі має не абстрактний характер, а конкретний, із збереженням жанрової специфіки, хоча й при тому превалюють нормативні цінності надіндивідуальні, художньо імперсональні, що формують певні узагальнені типи уявлень і прагнень, часом соціально-утопічних, ілюзійних.

Ідеал людини у фольклорі формувався тривалий час як своєрідний оцінковий критерій прекрасного в житті. Тим дійсність у фольклорних творах здебільшого міфологізована (поетизована), героїзована, ліризована з метою наближення її до ідеалу. Саме тому головні персонажі усних народних творів переважно позитивні, втілюють у собі найкращі людські риси як представники ідеалізованого соціуму чи групи, етносу, нації. Вони є носіями певного типу менталітету. Традиційний ідеал, співвідносячись із менталь-ністю народу, втілюється в різних жанрах фольклору по-своєму. До найбільш репрезентативних видів фольклору, що відображають ідеал людини, належать календарно-обрядові (передусім величальні пісні – колядки та щедрівки), родинно-обрядові твори (весільні пісні, голосіння), казки, легенди, перекази, прислів’я та приказки тощо.

 

 
Існує щось рідкісніше, тонше, більш дивовижне, ніж обдарованість. Це здатність визнавати обдарованість інших.

Елберт ХАББАРД

  СЛОВО ГОЛОВИ СОЮЗУ
Вадим Герасимович

Будьмо собою і не зважаймо, що наш шлях крізь терни, адже він веде до немеркнучих зірок!

  ПРИЄДНАТИСЯ

Освіта та... новий погляд на освіту

Яндекс.Метрика

Освітній портал Коаліція українських неурядових організацій
Реклама:
    Copyright © 2005-2010 Офіційний сайт ВМГО "Союз обдарованої молоді" (СОМ) All rights reserved Cоздание сайтов