нас уже
4524
 
  UA   RU
 
ОГОЛОШЕННЯ Керівництво Знай наших
  ПРО ОРГАНІЗАЦІЮ

Місія, завдання та форми діяльності
Наша історія
Відзнаки
Наглядова Рада
Експертна рада
Наші партнери
Золота медаль
Новини
ЗМІ про нас
Фотоальбом
Приєднатися
Контакти

  ВІТАЄМО З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ

  Служба підписки на Вісник обдарованої молоді

E-mail:
Ваше ім'я:
 

  ДІЯЛЬНІСТЬ

Законодавство

  ФАЙЛОВИЙ АРХІВ

Видання союзу обдарованої молоді
Науково-популярний журнал КРАЇНА ЗНАНЬ
01.1 Математика
01.2 Фізика
01.3 Астрономія і космонавтика
01.4 Інформатика
02 Хімічні науки
03 Біологічні науки
04 Геологічні науки
05 Технічні науки
07 Історичні науки
08 Економічні науки
09 Філософські науки
10 Філологічні науки
11 Географічні науки
12 Юридичні науки

Реклама:

Ви знаходитесь тут: Головна ›› 09 Філософські науки ›› Аналітика сприйняття літературного тексту в українському естетичному дискурсі: автореф. дис. ... канд. філософ. наук : 09.00.08 (частина 7)

 

Аналітика сприйняття літературного тексту в українському естетичному дискурсі: автореф. дис. ... канд. філософ. наук : 09.00.08 (частина 7)

У підрозділі 2.2. – «Читач-реципієнт тексту в українському естетичному дискурсі» здійснено спробу реконструювати образ читача реципієнта тексту в його естетико-психологічному аспекті, проаналізовано метаморфози його ролі у літературно-комунікативному трикутнику «автор-твір-читач».

У культурному просторі Київської Русі читач часто-густо пов’язувався зі словом «книжник». Але статус книжника мав певний сакральний зміст, бо він вважався людиною, покликаною Богом для служіння Слову, а отже, ніс особливу соціальну й духовну відповідальність, був не лише читачем, але й інтерпретатором, а то й автором, хранителем та розповсюджувачем книжної мудрості. В добу Київської Русі вже з’являються перші спроби класифікації читацького загалу, при цьому за критерії брався як принцип компетентності - знання (отже, і можливостей читацького сприйняття), так і становий принцип (спрямованості тексту на сприйняття певною соціальною категорією): наприклад, митрополит Іларіон, літописець Нестор.

Модель же так званого «ідеального читача», здатного засвоїти весь комплекс ідей адресованої йому книги, почала окреслюватись в українських публіцистичних творах, посланнях, панегіриках, листуванні, передмовах-посвятах доби українського Бароко. Аналітика сприйняття барокового тексту свідчить про розуміння авторами необхідності критичної його рецепції з боку читача. Тогочасний автор у своїх зверненнях до адресата виступає як наставник, «поводир» у світі читання його твору.

Розробка теоретичних основ вивчення адресатів тексту та рецепції ними художніх творів, зокрема письменниками – «практиками», веде свій початок в Україні з XIX ст. (П. Куліш, М. Драгоманов, С. Русова). Щоправда, превалює розгляд читача у контексті соціологічному та психологічному. Нових обрисів проблема реципієнта тексту набуває у працях І. Франка, який стверджував, що читач іде поряд із митцем.

Ще на початку ХХ ст. в українському естетичному дискурсі починають з’являтися прообрази ідей співтворчості читача під час сприйняття ним художнього тексту (Б.-І. Антонич, М. Хвильовий, Д. Чижевський, О. Потебня, О. Білецький), які, на жаль, були незаслужено забуті.

Лише у ІІ половині ХХ ст. в Україні з’являється низка теоретичних праць, присвячених естетико-літературознавчому вивченню читача, питанням взаємодії літератури і читацької аудиторії (Г. Грабович, Т. Гундорова, М. Зубрицька, П. Іванишин, С. Матвієнко та ін.). Не залишають поза увагою ці питання і письменники-публіцисти. Побіжно, в контексті аналітики сприйняття художнього тексту звертають увагу на адресата твору й українські естетики та філософи С. Васильєв, В. Горський, Л. Левчук, В. Малахов. При цьому в українському естетичному дискурсі читач пройшов шлях від «шанувальника книжних словес» до  «супутника митця»,  активного  учасника   творчого

процесу зі своїм духовним досвідом та внутрішнім «я», яке накладає суттєвий відбиток на сприйняття авторського тексту як аперцепцію, став відігравати фактично провідну роль у трикутнику «автор-твір-читач».

У підрозділі 2.3. – «Читання як естетико-рецептивний процес» –проаналізовано феномен читання літературного тексту як складову загального процесу сприйняття і водночас окремий етап взаємодії реципієнта з твором на засадах співтворчості.

Зазначається, що в часи Київської Русі читання вважалося праведною діяльністю. Книжний розум приводив до мудрості як софійного осягнення правди, добра, краси.

Вже в києворуську добу окреслилась необхідність розрізнення первинного та  повторного читання й ознайомлення з твором (В. Мономах). Це знаходить своє продовження і в наступні століття. Зокрема, українські гуманісти наголошуватимуть на розрізненні поверхового та вдумливого, або осмисленого читання (М. Смотрицький, І. Вишенський). У ХІХ столітті постають Франкові способи читання: «планіметричний» – на основі власного досвіду й знань, та «стереометричний», який дозволяє піднятися вище над видимим змістом твору, уявити його  як окремий світ, наділений власним життям. В українській естетико-літературознавчій думці окреслюється й проблема виховання читацького смаку.

У ХІХ столітті з усією повнотою розкривається і філософсько-психологічна позиція щодо розуміння природи читання та сприйняття літературного тексту, позиція, яка набуде багатьох прихильників та послідовників. Її витоки – у психологічному напрямі літературознавства середини XIX ст. (В. Вундт, Е. Ельстер, Е. Еннекен, та ін.), що трактували мистецтво як сублімацію (перехід) авторської психології в художні образи, які, в свою чергу відображали модель душі, психіки творця. Представниками психологічної школи в українському літературознавстві стали О. Потебня, Д. Овсянико-Куликовський, І. Франко, Д. Чижевський. Згодом, у XX ст., зазначені ідеї розвивали Б. Навроцький, О. Білецький, О. Костюк, та ін. З’являється цілий шквал різноманітних класифікацій читання (О. Кирпун, Н. Шабадей та ін.).

ХХ століття внесло свої корективи у розуміння процесу читання та його ролі у суспільстві. У першу чергу було поставлено наголос на його соціальній функції, тобто значущості для суспільства, виконанні завдань його просвіти й почасти ідеологічної «обробки», «формовки» в радянських умовах.

 

 
Існує щось рідкісніше, тонше, більш дивовижне, ніж обдарованість. Це здатність визнавати обдарованість інших.

Елберт ХАББАРД

  СЛОВО ГОЛОВИ СОЮЗУ
Вадим Герасимович

Будьмо собою і не зважаймо, що наш шлях крізь терни, адже він веде до немеркнучих зірок!

  ПРИЄДНАТИСЯ

Освіта та... новий погляд на освіту

Яндекс.Метрика

Освітній портал Коаліція українських неурядових організацій
Реклама:
    Copyright © 2005-2010 Офіційний сайт ВМГО "Союз обдарованої молоді" (СОМ) All rights reserved Cоздание сайтов