нас уже
4524
 
  UA   RU
 
ОГОЛОШЕННЯ Керівництво Знай наших
  ПРО ОРГАНІЗАЦІЮ

Місія, завдання та форми діяльності
Наша історія
Відзнаки
Наглядова Рада
Експертна рада
Наші партнери
Золота медаль
Новини
ЗМІ про нас
Фотоальбом
Приєднатися
Контакти

  ВІТАЄМО З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ

  Служба підписки на Вісник обдарованої молоді

E-mail:
Ваше ім'я:
 

  ДІЯЛЬНІСТЬ

Законодавство

  ФАЙЛОВИЙ АРХІВ

Видання союзу обдарованої молоді
Науково-популярний журнал КРАЇНА ЗНАНЬ
01.1 Математика
01.2 Фізика
01.3 Астрономія і космонавтика
01.4 Інформатика
02 Хімічні науки
03 Біологічні науки
04 Геологічні науки
05 Технічні науки
07 Історичні науки
08 Економічні науки
09 Філософські науки
10 Філологічні науки
11 Географічні науки
12 Юридичні науки

Реклама:

Ви знаходитесь тут: Головна ›› 10 Філологічні науки ›› АВСТРІЙСЬКА МАЛА ПРОЗА ХХ СТОЛІТТЯ: ГЕНОЛОГІЧНА ПАРАДИГМА І ПРОБЛЕМИ РЕЦЕПЦІЇ: автореф. дис... док. філол. наук: 10.01.04 (частина 5)

 

АВСТРІЙСЬКА МАЛА ПРОЗА ХХ СТОЛІТТЯ: ГЕНОЛОГІЧНА ПАРАДИГМА І ПРОБЛЕМИ РЕЦЕПЦІЇ: автореф. дис... док. філол. наук: 10.01.04 (частина 5)

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, ступінь її наукового опрацювання, зв’язок роботи з науковими програмами та планами установи, де виконана дисертація, висвітлено стан вивчення проблеми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет і наукову новизну праці, основні методи дослідження, окреслено теоретичне й практичне значення отриманих результатів, розкрито особистий внесок здобувача, а також подано відомості про апробацію та структуру дисертації.

У першому розділі „Контекстуальний рівень рецепції та парадигма генології: проблематика й естетична дієвість” окреслено умови становлення парадигми рецепції художньої спадщини представників німецькомовного культурного простору. В її основі – кращі досягнення національних літератур Австрії, Німеччини та Швейцарії. Обстоюється паритетність зв’язків літератури у широкому міжнародному контексті. Така парадигма не постає повноцінною без урахування корпусу текстів малої прози. З огляду на її рецептивний потенціал вона належить до презентативних свідчень духовних змагань австрійців, німців і швейцарців. Розкриттю досліджуваної теми сприяли пріоритетні питання: а) висвітлення особливостей поширення й сприйняття національних літератур, природи їхньої взаємодії (рецепція як форма міжлітературних зв’язків); б) виявлення специфіки творчого засвоєння й переосмислення художнього досвіду в динаміці розвитку окремої літературної системи, у першу чергу, Австрії та Німеччини (літературна рецепція); в) трактування літературних фактів у процесі функціонування художніх зразків на рівні сприйняття текстів малої прози з огляду на загально-естетичне бінарне співвідношення на рівні об’єктивних і суб’єктивних начал: автор-творець – адресат-реципієнт (рецептивна естетика); г) розкриття жанрово-стильової своєрідності австрійської малої прози ХХ ст. (генологічний дискурс). Поєднання інноваційних підступів з традиційними засадами дає можливість виявити спільні й відмінні тенденції, розщепити художні явища у зрізах їхньої повторюваності, унікальності, а також фіксованої ефективності щодо якісного збагачення здобутків національних культур з урахуванням естетичної дієвості контекстуального рівня рецепції та парадигми генології.

У підрозділі 1. 1. – „Дискурс оцінок генології та її змістового наповнення” – визначено термінологічні межі генологічної парадигми. Запорукою розвитку літературознавчої науки ХХ ст. у країнах Західної Європи було широке застосування різноманітних підходів до аналізу художнього тексту, зокрема, з позицій генології (Р. Веллек, Г. Бурґер, К. Гамбурґер, П. Ернаді, К. К. Полгайм, Й. П. Стрелка, Ц. Тодоров). В українському літературознавстві активно велася розробка теорії поетологічних категорій роду і жанру (О. Астаф’єв, Р. Гром’як, І. Денисюк, М. Жулинський, М. Ільницький, Г. Клочек, Н. Копистянська, В. Марко, М. Моклиця, М. Наєнко, М. Ткачук, С. Хороб, Г. Штонь). З огляду на зміну суспільно-політичних обставин на початку 90-х рр. ХХ ст. в українській науці дедалі помітну роль почали відігравати визначальні принципи феноменології, психоаналітичної інтерпретації, герменевтики, архетипної критики, семіології, рецептивної естетики, феміністичного постструктуралізму, неоміфологізму, інтертекстуальності, імагології. Відбулося часткове заміщення звичних найменувань новими дефініціями. До таких понять належить і грецькомовна сполука «генологія» (гр. génos – жанр; logia – розуміння, знання; lógos – думка). Пріоритет щодо впровадження в науковий обіг названого терміну віддається носієві французької літературознавчої школи П. в. Тіґему (1871–1948). Розуміння генології як галузі наукового знання повинно сприяти розкриттю характерних рис літературного твору на рівні осмислення природи жанрів як таких «практичних маркерів» («étiquettes commodes»), що відповідають реаліям художньої творчості. Цій проблемі властиве розмаїття трактувань, а її виміри перебувають на перетині низки наукових дисциплін і різних видів мистецтв.

Природу генологічної парадигми засад плідно вивчали О. Воррен, Р. Веллек, Й. Й. Ґілен, С. Скварчиньска, К. Бартошиньскі, Ф. Воллман, Й. Грабак, Ш. Влашін, Й. Гвішч, І. Поспішіл, Ї. Ґазда, А. Маріно, Ґ. Крачун, К. А. Реіс, Ґ. Ерор, В. Луков, Б. Іванюк. Реалії генологічної парадигми характеризує смислова множинність. Це засвідчує художня практика літературного процесу ХХ ст. Звідси – нерідко істотні розходження в європейському літературознавстві щодо моделювання жанрових теорій.

На зламі ХХ – початку ХХІ ст. у літературознавчій науці утверджується тенденція до звільнення від скептичного ставлення до можливості упорядкування жанрів, що характеризує реалії доби постмодерну. Генологічна дисципліна явила еластичну спроможність адаптуватися до викликів сучасності й виробляти концепції, що здатні відповідати очікуванням реципієнта літературного твору. В їхній основі лежить переконання: жанр – це рухлива, динамічна й історично змінна структура. Він трансформується, підпадає під впливи, набуває видозміни залежно від культурно-історичного контексту. Відкидання жанрової проблематики й заперечення її актуальності загрожує створенню ситуації, коли нові зразки художніх змагань перебуватимуть у вакуумі абстрактних уявлень: вони позбавлені сполуки з пам’яттєвим кодом жанру, а також діахронічних і синхронічних зв’язків з типологічно близькими творами.

У німецькомовному просторі сфера вжитку і способів застосування словосполуки «генологія» («Genologie») значно вужча у порівнянні з традиційними термінами «поетика жанрів» («Gattungspoetik») та «теорія жанрів» («Gattungstheorie»). Особливу увагу привертають проблеми інтерпретації малих наративних форм, розкриття їхніх жанрових домінант у німецькому, австрійському і швейцарському письменстві. Коротку прозу асоціюють з цілою низкою знакових для рецепційного процесу імен (Т. Манн, Б. Брехт, В. Борхерт, З. Ленц, К. Вольф, Ґ. Воманн, В. Шнурре, Г. Ланґе, У. Тімм; А. Шніцлер, Ф. Кафка, Р. Музіль, Г. ф. Гофманнсталь, Ш. Цвайґ, І. Бахманн, І. Айхінґер, Т. Бернгард, П. Гандке, Ґ. Фуссенеґґер; Р. Вальзер, М. Фріш, П. Біхзел, У. Відмер). Важливим при цьому є виокремлення як синхронних, так і асинхронних тематичних, стильових, жанрово-композиційних ліній, що мали місце у трансформаціях художніх текстів у названих національних літературах з проекцією на конкретну добу – ХХ століття.

 

 
Існує щось рідкісніше, тонше, більш дивовижне, ніж обдарованість. Це здатність визнавати обдарованість інших.

Елберт ХАББАРД

  СЛОВО ГОЛОВИ СОЮЗУ
Вадим Герасимович

Будьмо собою і не зважаймо, що наш шлях крізь терни, адже він веде до немеркнучих зірок!

  ПРИЄДНАТИСЯ

Освіта та... новий погляд на освіту

Яндекс.Метрика

Освітній портал Коаліція українських неурядових організацій
Реклама:
    Copyright © 2005-2010 Офіційний сайт ВМГО "Союз обдарованої молоді" (СОМ) All rights reserved Cоздание сайтов