нас уже
4524
 
  UA   RU
 
ОГОЛОШЕННЯ Керівництво Знай наших
  ПРО ОРГАНІЗАЦІЮ

Місія, завдання та форми діяльності
Наша історія
Відзнаки
Наглядова Рада
Експертна рада
Наші партнери
Золота медаль
Новини
ЗМІ про нас
Фотоальбом
Приєднатися
Контакти

  ВІТАЄМО З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ

  Служба підписки на Вісник обдарованої молоді

E-mail:
Ваше ім'я:
 

  ДІЯЛЬНІСТЬ

Законодавство

  ФАЙЛОВИЙ АРХІВ

Видання союзу обдарованої молоді
Науково-популярний журнал КРАЇНА ЗНАНЬ
01.1 Математика
01.2 Фізика
01.3 Астрономія і космонавтика
01.4 Інформатика
02 Хімічні науки
03 Біологічні науки
04 Геологічні науки
05 Технічні науки
07 Історичні науки
08 Економічні науки
09 Філософські науки
10 Філологічні науки
11 Географічні науки
12 Юридичні науки

Реклама:

Ви знаходитесь тут: Головна ›› 10 Філологічні науки ›› АВСТРІЙСЬКА МАЛА ПРОЗА ХХ СТОЛІТТЯ: ГЕНОЛОГІЧНА ПАРАДИГМА І ПРОБЛЕМИ РЕЦЕПЦІЇ: автореф. дис... док. філол. наук: 10.01.04 (частина 7)

 

АВСТРІЙСЬКА МАЛА ПРОЗА ХХ СТОЛІТТЯ: ГЕНОЛОГІЧНА ПАРАДИГМА І ПРОБЛЕМИ РЕЦЕПЦІЇ: автореф. дис... док. філол. наук: 10.01.04 (частина 7)

Підрозділ 1. 4. – „Новела як національна презентема художньої світобудови” – присвячено новелістиці Ф. Ґрільпарцера. З його ім’ям пов’язані витоки зародження національної художньої форми австрійської новелістики. Геокультурний контекст творчих пошуків австрійських письменників містить органічну сполуку з традиціями німецького літературного процесу, насиченого зображально-виражальними засобами новелістики. Вона увібрала амбівалентність конкретно-чуттєвих образів, метафоричних означень, фіксованих градацій трансформації художньо-естетичного досвіду. Усе це потверджує наявність в австрійській новелістиці національної презентеми художньої світобудови. Водночас нерозривність зі згаданою традицією ілюструють численні інтертекстуальні проекції та алюзії. Вони дотичні до цілого корпусу текстів австрійської малої прози. Ідеться про складний художній світ «близьких духом» (В. Гумбольдт) літератур, що репрезентують тісно споріднені культури німецькомовного ареалу. Проте між ними не можна ставити знак тотожності. Причина полягає в неоднаковості суспільно-історичних умов, за яких розвивалися німецька та австрійська літератури. Кожна з них виробила свої концептуальні засади духовного поступу. Їхнє чітке проявлення припало на ХІХ ст., коли були закладені підвалини для виявлення специфіки закріплення послідовності розвитку художньої думки представників австрійського народу. Мала проза постає одним із вагомих чинників, що сприяє збереженню й примноженню виявів історичної пам’яті. Вже в ХІХ ст. виразно розкрилася дієвість художнього феномена малих жанрів з-під пера Ф. Ґрільпарцера, А. Штіфтера, Ф. Заара, Л. Анценґрубера, П. Розеґґера, П. Альтенберґа, Ф. Галма.

Ф. Ґрільпарцерові належить заслуга виведення австрійського письменства за межі регіональної літератури, а відтак і його введення у світову художню систему. Своє переконання у духовній потенції носіїв австрійського культурного коду Ф. Ґрільпарцер заманіфестував 1837 р. у нарисі «Чим австрійські автори відрізняються від решти?». Виходячи з аналізу особливостей подачі фактів, подій і явищ, він виділив три ознаки цих відмінностей: «безпретензійність, здоровий глузд, правдивість почуттів». Вони дають змогу стисло характеризувати художню палітру доби бідермаєру, на яку припали роки його активної діяльності. Йдеться про переломну епоху в австрійській культурі. Мистецтво для Ф. Ґрільпарцера – це передусім віддзеркалення живої дійсності. Новели «Монастир біля Сандомєжа» та «Бідний музикант» містять у сфокусованому вигляді ті центральні мотиви, що притаманні і його драматичним творам. Ф. Ґрільпарцер нерідко звертався до інтерпретації міфів, легенд і переказів народів, які перебували під владою династії Габсбургів. Легендарно-міфологічні структури – це постійні складові в австрійському літературному процесі. Вони зберегли своє силове поле і в малій прозі ХХ ст. Звертання до такої архітектоніки спостерігається у творчості Ф. Брауна («Новели та легенди», «Аттіла», «Зцілення дітей», «Троянський принц»), А. Лернет-Голеніа («Нова Атлантида»), М. Від («Єдиноріг»), М. Гаусгофер («Історія про людиночоловіка»).

Характерологічне смислове навантаження у новелі «Монастир біля Сандомєжа» несе образ замку. Він умонтований у систему видимих, а також асоціативних символів, що наповнюють простір художнього світу новели. Сюжети з розгортанням дії у замку або на його території розповсюджені і в німецькій літературі ХІХ ст. Ілюстрацією може послужити новела «Замок Дюранде» Й. Айхендорфа. В австрійському письменстві, у тім числі у малій прозі, ця символіка відтворює цілий комплекс психологічних аспектів світогляду митців, а звідси – культурологічних концепцій художньо-стильової еволюції мистецтва слова. Твори на подібну тематику зустрічаються на різних етапах поступу австрійської літератури: у доробку А. Штіфтера («Стрункий ліс»), М. Ебнер-Ешенбах («Сільські та замкові оповідки»), Л. Захер-Мазоха («Маґас, розбійник»), Ф. Заара («Замок Костенітц»), Р. М. Рільке («Пісня про кохання і смерть корнета Крістофа Рільке»), А. Шніцлера («Потрійна пересторога»), Р. Музіля («Португалка»), Ф. Кафки («Замок»), Ш. Цвайґа («Нетерпіння серця»), Е. Міттерер («Ясновидиця»), Б. Брейма («Замок у Богемії»), А. П. Ґютерсло («Людинолюби»). У другій половині ХХ ст. образ замку набув нової якості. Г. Цанд і Т. Бернгард убачають у «комплексі замку» причину патологічних станів людини. Розробка мотивів у зв’язку з окресленими проблемами має місце у текстах Ф. Тумлера («Замок в Австрії»), Ґ. Фріча («Мох на каміннях»), Г. Цанда («Успадкування вогню»), Т. Бернгарда («Італієць»), Ґ. Амансгаузера («Замок з пізніми гостями»), А. Брандштеттера («Замок»), Ґ. Фуссенеґґер («Шекспірові доньки»).

Новела «Монастир біля Сандомєжа» набула якісних ознак твору епохального значення. Вона стала тим чинником, що запрограмував духовні звершення цілої низки письменників у генологічному полі зразків панорамної та короткої епічної форми як ХІХ, так і ХХ ст. Це простежується у типологічних зіставленнях із творами А. Штіфтера («Вапняк»), Ф. Заара («Тамбі», «Реквієм кохання»), Ф. Кафки («Перевтілення»); Ґ. Зайко («На плоту»); Г. Додерера («Штрудльгофські сходи або Мельцер і глибінь років»). Жанрово-естетичне розмаїття австрійської малої прози ХХ ст. доцільно розглядати крізь призму тяглості традиції. Особливо це стосується тих творчих особистостей, які вступають у гострий діалог з ідеями та орієнтаціями свого часу. До них належав і Ф. Ґрільпарцер, який увійшов в історію культурного життя Австрії як «поет Вітчизни». Він став притокою утвердження осібної національної літератури в німецькомовному письменстві.

У підрозділі 1. 5. – „Логіка організації текстуального простору новели”  проаналізовано твори малої епічної форми А. Штіфтера. Кращі з них набули статусу сталої величини у рецептивній традиції австрійської малої прози ХХ ст. Для неї визначальною постає тенденція, в основі якої лежить наступність стрижневих особливостей внутрішньої організації тексту навколо первинної ідеї – сполуки морального і природного. Це відноситься передусім до творчих здобутків А. Штіфтера. Вони гідні зіставлення з кращими моделями художньої думки. Мистецький світ австрійського письменника викликає у читача реалістичне враження контакту з життєвими ситуаціями, що сплетені з облудної ідилії та тотальної руйнації. Енергія внутрішніх начал і зовнішніх стихійних сил пронизує події, конфлікти, характери усіх його новел. Новизною тематично-проблемного пласту, сюжетно-композиційними знахідками, експериментуванням зі стильовою манерою письма відзначена збірка малої прози «Кольорові камені». Автор акцентував увагу на питаннях духовного та естетичного зростання дітей («Граніт», «Гірський кришталь», «Мусковіт»), відчуженості людини-дивака у суспільстві («Вапняк», «Турмалін»), морально-психологічного випробування в межовій ситуації («Місячне молоко»). Прагнення осмислити органічний взаємозв’язок внутрішнього світу особистості з енергією природи вказує на вплив художніх досягнень епохи романтизму на творчість А. Штіфтера.

Мала проза А. Штіфтера утвердила головні напрямки австрійської літератури, яка від середини ХІХ ст. набула динамічного розвитку. У творчому арсеналі австрійських авторів ще й досі простежуються художньо-зображальні засоби, характерні для набутку цього видатного письменника. Його прозові надбання справили благотворний ефект на творчість П. Розеґґера, Л. Анценґрубера, Г. Гофманнсталя, Ф. Набла, Г. Броха, Р. Музіля, М. Мелла, Ю. Церцера, Й. Урціділа. Амплітуда плодотворного засвоєння його письма простежується в закріпленні в австрійській літературі ХХ ст. жанру прозової мініатюри. Здобутки австрійських письменників у жанрі мініатюри засвідчують доцільність виділення її чотирьох головних різновидів: а) «соціальна мініатюра» (П. Альтенберґер, А. Полґар, О. Кокошка, Ф. Гізель, В. Франке); б) «пейзажна мініатюра» (К. Г. Ваґґерль, Ф. Захер, Й. Лайтґеб); в) «мініатюра дрібних речей» (Ф. К. Ґіцкі, Е. Меркер, Р. Музіль); г) «історична мініатюра» (Ш. Цвайґ, Й. Рот); д) «езотерична мініатюра» (І. Айхінґер, І. Бахманн, Ф. Майрикер, Ґ. Фріч, Г. К. Артманн, К. Байер, Т. Бернгард). Текстові структури А. Штіфтера надаються до увиразнення широких часопросторових контекстів, а відтак – численних типологічних порівнянь. Антиномічність, гра контрастів, панорамне образне мислення – характерні риси не тільки для прози А. Штіфтера, але й для авторів, які прибули до Відня зі Сходу та Півночі монархії над Дунаєм. До них належать Я. Ю. Давід («Галюцинації», «Дивакуваті святі»), К. Е. Францоз («Євреї з Барнова», «Трагічні новели», «Блазень»), М. Ебнер-Ешенбах («Неспокутуваний», «Непереможна сила»). Твори названих митців варто розглядати безпосередньо в контексті текстового корпусу малої прози ХХ ст. Наприкінці ХІХ ст. відбулися кількісні та якісні зрушення в еволюційному та рецепційному процесах австрійської літератури загалом і малої прози – зокрема. Це сталося завдяки поширенню культурних здобутків її носіїв за межами країни та активній співпраці з репрезентантами споріднених і неспоріднених літературних систем. У ХХ ст. феномен австрійського письменства з проекцією на оціночний вимір «гуманітарних критеріїв» (Е. Алкер) неспростовно потвердив свій статус самодостатнього соціокультурного явища. В його основі – корпус художньо довершених текстових структур, які перебувають у тісній взаємодії між собою та традиційними мистецькими формами попередньої епохи.

 

 
Існує щось рідкісніше, тонше, більш дивовижне, ніж обдарованість. Це здатність визнавати обдарованість інших.

Елберт ХАББАРД

  СЛОВО ГОЛОВИ СОЮЗУ
Вадим Герасимович

Будьмо собою і не зважаймо, що наш шлях крізь терни, адже він веде до немеркнучих зірок!

  ПРИЄДНАТИСЯ

Освіта та... новий погляд на освіту

Яндекс.Метрика

Освітній портал Коаліція українських неурядових організацій
Реклама:
    Copyright © 2005-2010 Офіційний сайт ВМГО "Союз обдарованої молоді" (СОМ) All rights reserved Cоздание сайтов