нас уже
4524
 
  UA   RU
 
ОГОЛОШЕННЯ Керівництво Знай наших
  ПРО ОРГАНІЗАЦІЮ

Місія, завдання та форми діяльності
Наша історія
Відзнаки
Наглядова Рада
Експертна рада
Наші партнери
Золота медаль
Новини
ЗМІ про нас
Фотоальбом
Приєднатися
Контакти

  ВІТАЄМО З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ

  Служба підписки на Вісник обдарованої молоді

E-mail:
Ваше ім'я:
 

  ДІЯЛЬНІСТЬ

Законодавство

  ФАЙЛОВИЙ АРХІВ

Видання союзу обдарованої молоді
Науково-популярний журнал КРАЇНА ЗНАНЬ
01.1 Математика
01.2 Фізика
01.3 Астрономія і космонавтика
01.4 Інформатика
02 Хімічні науки
03 Біологічні науки
04 Геологічні науки
05 Технічні науки
07 Історичні науки
08 Економічні науки
09 Філософські науки
10 Філологічні науки
11 Географічні науки
12 Юридичні науки

Реклама:

Ви знаходитесь тут: Головна ›› 10 Філологічні науки ›› АВСТРІЙСЬКА МАЛА ПРОЗА ХХ СТОЛІТТЯ: ГЕНОЛОГІЧНА ПАРАДИГМА І ПРОБЛЕМИ РЕЦЕПЦІЇ: автореф. дис... док. філол. наук: 10.01.04 (частина 8)

 

АВСТРІЙСЬКА МАЛА ПРОЗА ХХ СТОЛІТТЯ: ГЕНОЛОГІЧНА ПАРАДИГМА І ПРОБЛЕМИ РЕЦЕПЦІЇ: автореф. дис... док. філол. наук: 10.01.04 (частина 8)

Другий розділ „Австрійська мала проза першої половини ХХ століття: комунікативно-рецептивний вимір” присвячений теоретичному осмисленню проблеми рецепції з проекцією на її національну та глобальну значимість, а також вивченню питань ролі міжкультурного діалогу у німецькомовному просторі, динаміки функціонування малої прози у полікультурному середовищі.

У підрозділі 2. 1. – „Національна та глобальна значимість рецепції” – розкрито сутність рецептивної та генологічної парадигми австрійської малої прози ХХ ст. в контексті німецькомовного художнього процесу. Вона має давні усно-поетичні джерела, ґрунтовні літературні традиції, що ведуть до народної новели, фейлетонних зразків, художнього досвіду письменників ХІХ ст. Усе це сприяє наближенню до об’єктивного розуміння особливостей ментального клімату носіїв австрійської культури у німецькомовному просторі як за минулої, так і сучасної епох. Опертям для тлумачення логіки фактів комунікативно-рецептивного виміру служить виопуклення ідентичнісних начал. Воно надає самобутнього відтінку культурним явищам на теренах Німеччини, Австрії чи Швейцарії.

Потужна концентрація глобалізаційних викликів припала на злам ХХ – початок ХХІ ст., коли зміст надбань різних літературних систем набув суперечливого вияву в умовах впливу (позитивного й від’ємного) на рівні міжкультурної уніфікації. Предметом дискусій став пошук пропозицій для збалансованого співвідношення між диференційованим існуванням національних мистецьких традицій та їхньою симетричною інтеграцією у «єдиний Океан художньої культури людства» (Ю. Борєв). Ознаки формування «загальнолюдської літератури» як певної «парадигми епохи» вбачаються у наступних тенденціях: а) набуття поруч з національно своєрідним додаткових усезагальних рис (орієнтація художньої культури на універсальні цінності); б) опертя на національні традиції й використання досягнень інших культур, у тім числі неспоріднених (інтеграція художнього досвіду іншої культури в рідну); в) виникнення високоякісної перекладної індустрії. Конститутивним є не розкодування буквенно-звукової системи національної мови, а адекватне прочитання змістових величин світобачення її носіїв за різних епох. У такій рецептивній моделі не варто переоцінювати значення мови-посередниці. Йдеться про багатоступеневу надбудову. Її елементи структурують механізм взаємодії творця тексту, інтерпретатора (критика) та читача-адресата. Основні ланки формальних ступенів членуються у такому порядку: а) первинна (задум – підготовка – інформація); б) самоцінна (публікація (друкований, електронний формати); в) проміжна (реклама, промо-акції); г) критично-оцінювальна (виявлення – аналіз – сприйняття читачем (слухачем) у ріднокраї); д) інтерпретаційна (переклад – сприйняття читачем (слухачем) у чужомовному середовищі – засвоєння нового знання – пізнання світу подібного або іншого). Взаємодію літератур характеризують різні прояви її результатів, у тім числі запозичення, наслідування, образні аналогії, стилізація, а також перекладні рішення (Л. Грицик, Р. Зорівчак, М. Зимомря, М. Лановик, Р. Радишевський, О. Чередниченко). Усі ці форми мають істотне значення для обопільного зближення художнього досвіду, оновлення й подальшого розвитку традицій, поповнення арсеналу словесно-зображальних засобів різномовних творів, розширення ідейно-тематичних рамок національних літературних систем. У складному процесі взаємодії та взаємопроникнення літератур постійно превалює конкретна результативна якість як домінанта. Пріоритетне місце в рецепції духовних змагань австрійських авторів в Україні здобув творчий доробок таких письменників, як Л. Захер-Мазох, К. Е. Францоз, А. Шніцлер, Р. М. Рільке, Ґ. Майрінк, Г. ф. Гофманнсталь, Р. Музіль, Ш. Цвайґ, Ф. Кафка, Й. Рот, Г. Додерер, Е. Канетті, І. Айхінґер, І. Бахманн, Т. Бернгард, П. Гандке. Сприйняття творів чи не кожного з названих митців містить риси тривимірної взаємодії, позначеної інформативною, критично-оцінювальною та інтерпретаційною фазами. Зростає роль літературознавства як «науки аргументації» (З. Й. Шмідт), коли на передній план виходить питання про направленість рецепційного процесу та цілісність його елементів. Виняткового наповнення ця теза набуває в контексті осмислення сфери естетичного пізнання міжлітературних явищ, що спричиняють взаємодію літератур на основі специфічності художнього досвіду. Аналіз продуктивних інтерпретацій (І. Андрущенко, Т. Гаврилів, О. Логвиненко, І. Мегела, Є. Попович, Ю. Прохасько, П. Рихло) дозволяє дійти висновку: особливість розвитку мистецтва перекладу в Україні на зламі ХХ–ХХІ ст. полягає в устремлінні реалізувати своєрідну моноконцепцію – утвердити концепт духовних можливостей українського народу в органічній взаємодії з іншими національними культурами. Це засвідчують зацікавлення з боку перекладачів німецькомовним художнім масивом і, зокрема, досягненнями австрійського письменства. Справжнім відкриттям для українського реципієнта видаються у цьому сенсі кращі твори з доробку Г. Леберта, Г. К. Артманна, А. Зєлінського, М. Фрітц, В. Шваба, Е. Фітцбауера, Г. Кунера, М. Шаранґа, Е. Єлінек, Ф. Шу, М. Штреерувітц, К.-М. Ґауса, Й. Гаслінґера, А. Фіана, В. Ґронда, М. Ган, Н. Ґстрайна.

Вагоме значення для ефективності міжлітературної комунікації має спрямована орієнтація художнього тексту на певну соціальну групу реципієнтів. Для «емпіричного читача» (Д. Гарт) ключовою постає відповідь на питання про автентичність зображуваних подій. Вихідною точкою запуску результативної стратегії рецепції та інтерпретаційного перетворення твору в іншомовному середовищі є його наповнення функціональними атрибутами, зокрема, фікціональністю та прагматизмом, що забезпечує акт перекладу.

 

 
Існує щось рідкісніше, тонше, більш дивовижне, ніж обдарованість. Це здатність визнавати обдарованість інших.

Елберт ХАББАРД

  СЛОВО ГОЛОВИ СОЮЗУ
Вадим Герасимович

Будьмо собою і не зважаймо, що наш шлях крізь терни, адже він веде до немеркнучих зірок!

  ПРИЄДНАТИСЯ

Освіта та... новий погляд на освіту

Яндекс.Метрика

Освітній портал Коаліція українських неурядових організацій
Реклама:
    Copyright © 2005-2010 Офіційний сайт ВМГО "Союз обдарованої молоді" (СОМ) All rights reserved Cоздание сайтов