нас уже
4524
 
  UA   RU
 
ОГОЛОШЕННЯ Керівництво Знай наших
  ПРО ОРГАНІЗАЦІЮ

Місія, завдання та форми діяльності
Наша історія
Відзнаки
Наглядова Рада
Експертна рада
Наші партнери
Золота медаль
Новини
ЗМІ про нас
Фотоальбом
Приєднатися
Контакти

  ВІТАЄМО З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ

  Служба підписки на Вісник обдарованої молоді

E-mail:
Ваше ім'я:
 

  ДІЯЛЬНІСТЬ

Законодавство

  ФАЙЛОВИЙ АРХІВ

Видання союзу обдарованої молоді
Науково-популярний журнал КРАЇНА ЗНАНЬ
01.1 Математика
01.2 Фізика
01.3 Астрономія і космонавтика
01.4 Інформатика
02 Хімічні науки
03 Біологічні науки
04 Геологічні науки
05 Технічні науки
07 Історичні науки
08 Економічні науки
09 Філософські науки
10 Філологічні науки
11 Географічні науки
12 Юридичні науки

Реклама:

Ви знаходитесь тут: Головна ›› 10 Філологічні науки ›› АВСТРІЙСЬКА МАЛА ПРОЗА ХХ СТОЛІТТЯ: ГЕНОЛОГІЧНА ПАРАДИГМА І ПРОБЛЕМИ РЕЦЕПЦІЇ: автореф. дис... док. філол. наук: 10.01.04 (частина 9)

 

АВСТРІЙСЬКА МАЛА ПРОЗА ХХ СТОЛІТТЯ: ГЕНОЛОГІЧНА ПАРАДИГМА І ПРОБЛЕМИ РЕЦЕПЦІЇ: автореф. дис... док. філол. наук: 10.01.04 (частина 9)

У підрозділі 2. 2. – „Місце міжкультурного діалогу у німецькомовному просторі” – йдеться про множинну поліаспектність. Вона заснована на феномені мультикультурності як помітної риси творчого набутку носіїв австрійської малої прози ХХ ст. На зміну ілюзорному уявленню поступово приходить реалістичне бачення історії. Переконливим свідченням того, яким повільним був цей процес, є австрійська література ХХ ст. загалом і мала проза – зокрема. Для цілої низки письменників поняття «Австрія» чи «австрійська ідея» відносяться до таких, які неможливо відірвати від минувшини. Низка видатних митців (Г. Брох, Ф. Верфел, П. Гандке, Е. Канетті) почала сприймати Австрію як свою Батьківщину тільки після багатолітнього перебування поза її межами.

Акцент поліаспектності позначив творчий набуток багатьох представників австрійського письменства (І. Айхінґер, Ґ. Амансгаузер, Ґ. Андерс, Г. Артманн, І. Бахманн, К. Байер, Р. Байр, М. Брод, М. Гаусгофер, Г. Гофманнсталь, Г. Додерер, А. Зєлінскі, Ф. Кафка, О. Кокошка, Р. Музіль, Е. Новак, Й. Рот, Ф. Т. Чокор, Е. Фрід, Б. Фрішмут, Ґ. Фріч, Ґ. Фуссенеґґер, А. Шніцлер). Чимало з них жили й творили в Австро-Угорській монархії, до якої належали носії різних народів і були своєрідними «донорами» збагачення німецькомовного масиву художнього письма. Концептуально вагомі позиції випливають передусім з моделювання поліваріантного й водночас єдиного культурного простору на землях Австро-Угорщини. Воно поєднувало у собі різноманітні впливи, традиції, які характеризували ідейно-емоційний зміст національних надбань – у літературі та мистецтві – конкретного народу. Чин такого моделювання не втратив свого означеного співвідношення і після занепаду Наддунайської монархії. Звідси і проступає вагомість поетики слов’янських мотивів у австрійській малій прозі крізь призму порівняльно-типологічного прочитання інтертекстуальності та спільних і відмінних ознак міжкультурного діалогу. Щодо форми та змісту згаданого діалогу, то цей дискурс вписується в загальне тло пошуків у літературному процесі ХХ ст.

Відображення структури рецепційного процесу австрійського письменства не має цілісного змісту без літературного масиву «зниклого світу Східної Галичини та Буковини» (М. Поллак). Цей регіон все ще залишається для австрійців не тільки місцевістю для «уявних подорожей», але й крихітною ареною, де відбулися знакові для Австрії історичні події. Саме тут найбільшою мірою простежується готовність австрійських митців бути дієвими посередниками в адаптації інонаціональних духовних цінностей, спричиняючись до утвердження феномена мультикультурності Наддунайської дуалістичної держави. Основою процесу міжлітературної взаємодії на етнічно неавстрійських землях була трансформація мотивів і образів з метою «вкраплення» інакшого в своє. Поліетнічна атмосфера, в якій спільнотою жили українці, поляки, австрійські німці, євреї, румуни, а також автохтонні етнографічні українські групи гуцулів, бойків і лемків, стимулювала багатьох письменників до оцінки подій, явищ з позиції міжнаціонального діалогу.

Феномен мультикультурності в австрійському письменстві визначається зрівноваженою й водночас полірівневою моделлю розвитку духовних змагань різних народів і народностей у межах одного державного організму. До таких репрезентантів австрійської літератури – тією чи іншою мірою – належать П. Розеґґер, М. Ебнер-Ешенбах, П. Альтенберґ, Я. Ю. Давід, А. Шніцлер, К. Шенгерр, Ґустав Майрінк, Г. ф. Гофманнсталь, Ш. Цвайґ, Е. Е. Кіш, К. Г. Ваґґерл, І. Айхінґер, А. Зєлінскі. У творчості названих авторів і має місце діалогізація як явище мультикультурності, зумовлене неоднорідними чинниками. Воно знайшло своє відображення в конкретиці відібраного й творчо використаного життєвого матеріалу (збірка оповідань «З днів пізньої осені» М. Ебнер-Ешенбах). Фактично всі вони – носії художньої моделі, яка об’єктивно відтворювала реалії доби Австро-Угорської монархії. Для неї був характерний «диференційований код» (П. Рихло) людської свідомості. Очевидним було намагання австрійських письменників не відставати від стильових пошуків, що характерні для творчої манери німецьких митців. Тут доцільно увиразнити тематичні акценти, властиві для німецької малої прози (Т. Шторм, Г. Гессе, Т. Манн, Г. Фаллада). Вони – не споглядальні, а закроєні на художньому осмисленні живої субстанції. Її носій за неоднорідних умов спроможний утверджувати гармонійну єдність людини й природи, героя й суспільства всупереч із реальними залежностями від конфлікту, розриву та конфронтації з духовним і матеріальним світом. Аналогічні підступи знаходимо і в австрійській малій прозі, зокрема тієї, що висвітлює історичну тематику в іронічному ключі («Побачення» Р. Шаукала; «Підкорення Сараєва» Ґ. Майрінка).

Суспільно-історичний розвиток Німеччини, Австрії та Швейцарії має свої диференційні прикмети. Проте для всього цього самобутнього ареалу примітна висока дієвість комплементарної функції. Її сутність полягає в органічному входженні художніх досягнень представників німецького, австрійського та німецькомовного швейцарського письменства в інформаційний контекст, що здатний безпосередньо впливати на естетичні погляди реципієнтів з-над Райну, Дунаю та Рони.

У підрозділі 2. 3. – „Динаміка функціонування тексту у полікультурному ареалі” – досліджено поетику слов’янських мотивів в австрійській малій прозі крізь призму художнього досвіду К. Е. Францоза. Австрійська мала проза ХХ ст. концептуально розширила художню карту німецькомовного літературного простору завдяки дієвому мистецько-естетичному потенціалу зображальних засобів. У цьому аспекті чинники умовного й реального значною мірою оперті на поетику образів слов’янського світу. Вони аргументовано вписані у внутрішню структуру авторського уявлення про духовно досконале в житті. Філософські рефлексії, засновані на слов’янських мотивах, найбільш характерні для творчості австрійських авторів кінця ХІХ – першої половини ХХ століть. І це закономірно, якщо питання мультикультурності – чинника міжлітературної взаємодії – розглядати у пов’язі з інтеркультурною компетенцією. Остання присутня у тих митців, для яких постійний контакт з іншомовним середовищем був природною ознакою. Такий міжтекстовий простір мав особливо сполуку з а) місцем народження письменника у територіальних рамках проживання та б) автохтонним народом: українським (Л. ф. Захер-Мазох, Н. Самуель, К. Е. Францоз, С. Морґенштерн, А. Ґранах, Й. Рот, Й. Калмер, А. Марґул-Шпербер, Ґ. Дроздовскі, Р. Ауслендер, М. Шпербер, Г. В. Катц, О. Я. Таушіньскі, А. Зєлінскі); чеським (О. Єллінек, К. Краус, Р. М. Рільке, Р. Міхел, Ф. Кафка, Ф. Набл, М. Брод, Ф. Графе, Л. Віндер, Ф. В. Верфель, Ф. Спунда, Ґ. Зайко); болгарським (Е. Канетті); польським (Т. Ріттнер, К. Зандлер); сербським (М. Дор); словенським (Ф. Ліпуш); хорватським (Р. Штайнер, Б. Буден); угорським (А. Латцко, О. ф. Горват); італійським (К. Даллаґо, Т. Дойблер). З-поміж названих письменників особлива роль в австрійському полікультурному просторі належить К. Е. Францозу. Його творчість посідає першорядне місце в історії австрійсько-німецько-українських міжкультурних взаємодій. Хоч автор прозової збірки «Галицькі оповідання» належав до майстрів австрійської та німецької літератур останньої третини ХІХ ст., вплив його кращих творів слід проектувати і на мистецькі пошуки австрійських новелістів першої половини ХХ ст. (М. Ебнер-Ешенбах, П. Розеґґер, А. Полґар, Й. Рот, А. Шніцлер). Творчість К. Е. Францоза не містить моделі критичного відмежовування, коли мовиться про соціальні, національні кривди українського народу. «Боротьба за право», «Німий», «Повстання у Воловцях», «Війт із Білої», «Базарний день у Барнові», «Біля гробу», «З напів-Азії», «Від Дону до Дунаю», «Трагічні новели» – особливо вагомі різножанрові зразки митця.

Твір К. Е. Францоза «Німий» оригінальний як за проблематикою зображення, так і за жанровою структурою. Тут майстерно поєднані елементи дидактизму, соціально-психологічного, символіко-фантастичного наративу. Автор широко використовує мотиви фольклору, притчі, міфу, а також легенди, у першу чергу, про приреченого на вічне блукання по світу Агасфера. Йдеться передусім про трансформацію «вічних» тем і мотивів, які у певній літературі-реципієнті служать ціннісними орієнтирами (А. Нямцу, О. Бондарева) для характеристики означуваної доби. К. Е. Францоз убачав своє завдання бути посередником між світами Сходу та Заходу. Він не робив наголосу на національній ідентифікації героїв. Тому тільки той реципієнт, хто знається на реаліях українства як суб’єктної величини, здатний впорядкувати їх за приналежністю до певного етносу. Індивідуалізоване зображення жіночих та чоловічих постатей додатково підкреслює авторську концепцію. Жіночі образи переважно позначені такими рисами, як простосердя, безпосередність, щирість, вродливість (Бабуся, Тіана). А чоловіки постають запальними, нестримними, непохитними у своїх намірах (Северко, Тодор, Гаврило). Ці паралелі проступають у розкритті письменником зображуваних психічних переживань, «філософії» вини і кари, спричиняючи ефект конкретного співпереживання, а відтак – сприйняття духу трансцендентних вартостей. Художні засоби у творах К. Е. Францоза тісно пов’язані з українською народною творчістю. Аналіз художніх текстів австрійської літератури (з урахуванням динаміки її функціонування в полікультурному просторі) дає можливість узагальнити об’єктивні критерії, які зумовлювали закономірності розвитку духовних змагань народів Австро-Угорської монархії у проявах типології культури, національної та жанрової традиції.

 

 
Існує щось рідкісніше, тонше, більш дивовижне, ніж обдарованість. Це здатність визнавати обдарованість інших.

Елберт ХАББАРД

  СЛОВО ГОЛОВИ СОЮЗУ
Вадим Герасимович

Будьмо собою і не зважаймо, що наш шлях крізь терни, адже він веде до немеркнучих зірок!

  ПРИЄДНАТИСЯ

Освіта та... новий погляд на освіту

Яндекс.Метрика

Освітній портал Коаліція українських неурядових організацій
Реклама:
    Copyright © 2005-2010 Офіційний сайт ВМГО "Союз обдарованої молоді" (СОМ) All rights reserved Cоздание сайтов