нас уже
4524
 
  UA   RU
 
ОГОЛОШЕННЯ Керівництво Знай наших
  ПРО ОРГАНІЗАЦІЮ

Місія, завдання та форми діяльності
Наша історія
Відзнаки
Наглядова Рада
Експертна рада
Наші партнери
Золота медаль
Новини
ЗМІ про нас
Фотоальбом
Приєднатися
Контакти

  ВІТАЄМО З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ

  Служба підписки на Вісник обдарованої молоді

E-mail:
Ваше ім'я:
 

  ДІЯЛЬНІСТЬ

Законодавство

  ФАЙЛОВИЙ АРХІВ

Видання союзу обдарованої молоді
Науково-популярний журнал КРАЇНА ЗНАНЬ
01.1 Математика
01.2 Фізика
01.3 Астрономія і космонавтика
01.4 Інформатика
02 Хімічні науки
03 Біологічні науки
04 Геологічні науки
05 Технічні науки
07 Історичні науки
08 Економічні науки
09 Філософські науки
10 Філологічні науки
11 Географічні науки
12 Юридичні науки

Реклама:

Ви знаходитесь тут: Головна ›› 10 Філологічні науки ›› АВСТРІЙСЬКА МАЛА ПРОЗА ХХ СТОЛІТТЯ: ГЕНОЛОГІЧНА ПАРАДИГМА І ПРОБЛЕМИ РЕЦЕПЦІЇ: автореф. дис... док. філол. наук: 10.01.04 (частина 12)

 

АВСТРІЙСЬКА МАЛА ПРОЗА ХХ СТОЛІТТЯ: ГЕНОЛОГІЧНА ПАРАДИГМА І ПРОБЛЕМИ РЕЦЕПЦІЇ: автореф. дис... док. філол. наук: 10.01.04 (частина 12)

У підрозділі 3. 3. – „Медитативність малої прози” – розглянуто визначальні ознаки рецептивно-генологічної моделі з проекцією на текст і контекст новелістики Е. Фітцбауера. Історична, а також стилістична діалогічність творять елементи складної мозаїки з її внутрішньою геокультурною запрограмованістю. Вона певним чином діагностує тенденції, заґрунтовуючи художній ландшафт для прояву різноманітних стильових ознак, характерних для поетики австрійської малої прози ХХ ст. Вони поглиблюють зміст зразків малого жанру та забезпечують урізноманітнення їхньої форми. Зважаючи на потребу уникнення некоректності порівняння, за умов якої німецьке письменство традиційно сакралізується, пріоритетного значення набуває теоретичне осмислення загального річища мистецьких і позакультурних впливів на лінії розвитку австрійської літератури. Вони мали й мають місце в історії розвитку духовності австрійського народу, оскільки утверджується виразна національна ідентичність. Такий підхід дає можливість дійти висновку: більшість австрійських авторів – це носії світобачення, заснованого передусім на пріоритетах не стільки національного, як трансцендентного характеру. Однак критерії цього прояву зосереджені переважно на тих комплексних суспільних та історичних змінах, що відбувалися упродовж ХХ ст. в Австрії. З-поміж літературних жанрів, що містять конкретику реакції на складні взаємини особистості з реальністю, поруч з романом чільне місце посіли малі епічні форми – новела та оповідання. До письменників, під пером яких закроєна протидіюча й водночас оптимістично акцентована логіка світосприйняття зі своєю візією виходу з кризи, належить Е. Фітцбауер. Для його художньої манери характерний сконцентрований згусток, позначений психологічними рефлексіями, філософськими медитаціями. У цьому ключі написані шість оповідок, що склали збірку «Над пагорбом Айхґрабена». Автор переконливо веде мову про самоцінність національного колориту. Йдеться про таку традицію, що характеризує духовні й моральні вартості австрійського народу як суб’єкту в умовах його взаємодії з іншими народами – німецьким, італійським, угорським, чеським, словенським, українським. Е. Фітцбауер не дистанціюється від традиційної моделі зображувати австрійців з максимальним окресленням суб’єктивно-індивідуалістичних рис; при цьому примітна його суспільна заангажованість змалювати своїх персонажів передусім у своєрідних медитаціях, психологічних вируваннях. Дається взнаки вплив Ш. Цвайґа, автора новел, що належать до узагальненого циклу під назвою «Безладдя почуттів».

Жанрові межі твору «Над пагорбом Айхґрабена» характеризуються розширенням їхньої модифікації унаслідок відповідного моделювання автором художньої реальності. Особливістю книжки Е. Фітцбауера, поділеної на шість пов’язаних між собою причинно-наслідковою сполукою текстів, є те, що вона має ознаки жанрового взаємопроникнення оповідання та етюду й не посідає «штучних кордонів» (В. Панченко) між цими жанровими різновидами. Разом з художнім словом цілісність творять чотирнадцять графічних малюнків А. Лескошека. Таке конструювання вербального та візуального образів сприяє формуванню конкретної моделі рецепції з її чуттєво-настроєвим впливом на читача. Аналізований твір підтверджує жанротвірну роль циклу як самостійного історико-літературного перетворення, покликаного компенсувати фрагментарність композиції розрізнених оповідок. У ньому наявні ті формальні критерії циклізації, що засновані на зовнішніх і внутрішніх схопленнях між шістьма складниками текстової структури. Е. Фітцбауер розкриває смислове навантаження точними штрихами у паралельному зіставленні зі сконденсованістю думок видатного австрійського письменника Р. М. Рільке. Епічне «Я» постає своєрідним транслятором душевних і чуттєвих потрясінь, а не оцінювальних спостережень чи аргументованих висновків. На них базується нова якість потужної спрямованості виражальних засобів. За їхньою допомогою прозаїк досягає, з одного боку, традиційної, догматизованої моделі зображення межової ситуації, а з іншого – істотно підсилює її жанрову інакшість. Медитативна новелістика Е. Фітцбауера є вагомим художнім причинком для характеристики австрійської малої прози та її жанрово-стильових моделей другої половини ХХ – початку ХХІ століть.

У підрозділі 3. 4. – „Запрограмована ідентичність мотиву страждання” – подано характеристику комплексу художніх засобів і прийомів, що надають малій прозі Г. Кунера ознак психологічних студій про життя окремої людини, над якою тяжіють катаклізми ХХ ст. Утопічні уявлення про щасливе майбутнє людства майже цілковито зникли з австрійської літератури в післявоєнний період. Їх замінили образи про катастрофи та візії занепаду. На літературних шляхах розгорнули свою хроніку осмислення щоденності Ґ. Зайко, Г. Додерер, К. Г. Ваґґерл, Г. Леберт, І. Бахманн, А. Зєлінскі, І. Айхінґер, Б. Фрішмут, Е. Фітцбауер, М. Ган. Значною мірою на формування світогляду письменників вплинули історичні віхи, які їм судилося пережити. Крізь призму концептуалізації простежується модель комунікативно-рецептивної орієнтації в іпостасях малої прози Г. Кунера. В його творчості чільне місце посідає мотив страждання – визначальний акцент орієнтації. Вона сприймається як момент запрограмованої ідентичності. Ретроспективно відтворюючи певну подію, Г. Кунер прагне передати враження небуденності своєму уявному співрозмовнику. Логіка авторської позиції не приховується за запереченням аналогій з реальними подіями, у тім числі й особистими. На основі збірки оповідань «Наці-кицька Мінкі та гуманний аспект» можна відтворити життєпис прозаїка, який безпосередньо зумовив хід творчого пошуку. Його внутрішня дикція увібрала в себе непрості ситуації воєнного й післявоєнного часу. За його умов він у дитячому віці зазнав долі емігранта у Великобританії та США, а у зрілому – реемігранта в Австрії. Наповнення творів Г. Кунера психологізмом як «родової якості художньої творчості» (В. Фащенко) спричинило особливе формування техніки викладу. Епічне «Я» служить тут засобом комунікації. Воно впроваджує у плин дій суспільні стереотипи та моральні настанови. Життєві виклики, знаком яких були межові ситуації, спричинили у свідомості Г. Кунера своєрідні сигнали «болю і страждань» («Зустріч з моєю бабусею», «Кертнерштрассе 28»).

Малу прозу Г. Кунера з її морально-естетичною проблематикою можна окреслити як художньо-документальну. В її основі – невигадані характери персонажів, віднайдені письменником поміж життєвими обставинами. Звідси – автобіографічна напруга, безпосередність сприйняття й віддзеркалення реалій. З погляду мотивації стрижнем художнього «документу епохи» в Г. Кунера постає еміграційний та рееміграційний простір. Схильність до відчуття повновартісного страждання надає його зразкам малої прози загально-песимістичної тональності. Його художня лабораторія виказує концентрацію духовних сил митця навколо тих ідейно-стильових установок, що орієнтують на філософську концепцію страждання, тобто диференційованого боління. Її домінантні складники містять проекції на специфіку художнього зображення страждання як багатовимірної сутності: а) страждання індивідуума («Його смерть і моя смерть», «Аїд на 72 вулиці», «Німець» у Лондоні», «Зустріч з моєю бабусею»; б) страждання окремої частини суспільства («Розвага», «Бути євреєм», «Тези для «не-арійців». Успіх у Австрії». Шлях до звільнення від внутрішньої гризоти (страждання душі) пролягає через співстраждання. А це воднораз постає перевіркою особистісних моральних начал персонажів.

 

 
Існує щось рідкісніше, тонше, більш дивовижне, ніж обдарованість. Це здатність визнавати обдарованість інших.

Елберт ХАББАРД

  СЛОВО ГОЛОВИ СОЮЗУ
Вадим Герасимович

Будьмо собою і не зважаймо, що наш шлях крізь терни, адже він веде до немеркнучих зірок!

  ПРИЄДНАТИСЯ

Освіта та... новий погляд на освіту

Яндекс.Метрика

Освітній портал Коаліція українських неурядових організацій
Реклама:
    Copyright © 2005-2010 Офіційний сайт ВМГО "Союз обдарованої молоді" (СОМ) All rights reserved Cоздание сайтов